Чому Польща змогла,а ми - ні?

DC-BLOGS

Минуло вже понад два десятки років з моменту розпаду Радянського союзу, і два рівноправні гравці отримали шанс змагатися за місце під сонцем. Та чому Польща змогла, а ми — ні…? Які ж настрої панують в наших сусідів?
Українська незалежність — бажання прихильників польського відродженяя. Але чи розглядають вони Україну як повноправного гравця, чи тільки як стратегічний об'єкт? Про це допоможуть дізнатися публікації, листи, звернення польського громадського діяча, мислителя і редактора журналу "Культура", який обстоював незалежність України, — Єжи Гедройця.

Та чи справді він хотів української самостійності чи своєрідної пацифікації у новому пострадянському контексті. Очевидно, він маневрував слабкістю пострадянських країн, зокрема Білорусії, України, Литви. Беручи до уваги те, що Україна є буферною зоною між Європою та Азією, то вона й поготів опинилася під прицілом Польщі.
Одним із завдань програми Єжи Гедройця було створення обміну історичною пам'яттю та цінностями, аби позбутися стереотипів і накопичити більше знань. З одного боку, це хороше завдання для підвищення польського авторитету в тамтешніх еліт і польських меншин, освічених міщан (селян не включено), але дуже рідко Гедройць згадує про те, щоб таке нововведення було на території Польщі. Зокрема, щодо України згадано тільки про філії українознавства у деяких університетах. Тим більше він наголошував про пільги для національних польських меншин на територіях інших країн, у той час для меншин у Польщі про пільги не обмовився ні словом. Виходить, що існує ідея однобічного розвитку і співпраці.
Проте доцільною була думка про те, щоб створювати польські інститути та інші навчальні заклади, аби студенти здобували якісну освіту, не покидаючи країну, бо всім відомий факт, що студенти зазвичай не бажають повератися додому після навчання. Тільки це залежить далеко не тільки рівня закладу, а й від того, наскільки країна має змогу забезпечити початківців робочими місцями. А про покращення освіти у тих же Україні, Росії, Білорусії та Литві мова не йшла.
Прикро чути, що поляки заявляють буцімто "українці все ще рачкують, вони ніколи не мали державної структури. Не кажучи вже про те, що ми потребуємо їх більше, ніж вони нас, бо ж вони є заслоном між нами та Росією." А як же Київська Русь або Військо Запорозьке, яке дало початок демократії. Загалом, у деяких пунктах проявляється шовіністичність поляків і їхня зневага до україців. Бо ж недолугість теперішньої нашої влади варто асоціювати з тим, що не було досвіду управління державою, хоча б тому, що його нам переривали. Так, Ґедройць любив свою країну і всі правлячі сили теж, тому їй вдалось досягти успіху. А в Україні люблять свою кишеню, тому ми не можемо вилізти з багна корупції, криз і дефолтів. Хоча варто звернути увагу на те, що політична ситуація Польщі 20 років тому, схожа до нашої сьогодні. Тоді Польща теж підписувала угоду про Євроасоціацію. Тільки в Польщі пройшла люстрація влади, там позбулися совка і бюрократичної піраміди, та й їхня економіка почала зростати в додатньому напрямку. Але це при високоморальності, відповідальності і готовності до змін. Якщо зважати на те, що Україна і Польща мали однаковий потенціал для розвитку, то під українським кутом не відбулося очищення від комуністичної елітарної ідеології і способу мислення. Відтоді ця проблема не втратила актуальності для України і ті поради, які Гедройць давав Польщі, є цілком прийнятними є для нас. Ось, наприклад, він пропонує ліквідувати видатки на представницькі цілі президента, міністрів та всієї "нової номенкулатури, аби зекономлені гроші направити в нове русло, наприклад, у науку. Особливо він наголошував, що на Заході Польща грає роль прохачів: "чогось вимагаємо, сидимо у передпокоях та коридорах". Як не дивно, але зараз ми граємо цю роль, до того ж так вміло, що боргів стає більше й більше.
Польща впоралася зі своїми проблемами швидко, ми ні…поки. Але хто казав, що громадянське суспільство формується за один день. Той, хто хоче всього одразу, нічого не отримає в результаті. У нас відбулася "Революція на граніті", Помаранчева революція, зараз триває нова ера боротьби за відстоювання честі й гідності. І якщо хтось каже, що попередні революції нічого не вирішили, то він помиляється, адже ці революції поетапно формують громадянське суспільство, яке не боїться думати й вирішувати вільно. Навіть якщо не вдасться змінити владу, то ми на шляху до того. Поки ми не змінимо себе і своє оточення, то доти й не зміниться правляча гілка, все залишиться таким, як було. Тому цей Майдан, який переживає країна сьогодні, повинен бути не тільки в столиці, містах, захоплених будівлях тощо, а й у душі, у нашій свідомості, у наших вчинках. Коли ми позбудемося байдужості і страху, тоді настане час змін.