неділя, 19 травня 2013 р.

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ: СУТНІСТЬ І ТИПОЛОГІЯ



Автор: Святослав Мотрен


І ось лекція розпочалася. До аудиторії увійшов молодий викладач – білявий і світлоокий. «Доброго дня, - привітався він, - радий вітати всіх присутніх на моїй відкритій лекції».
Формат відкритої лекції є надзвичайно корисним.  Як для тих, хто завітав з цікавості до озвученої теми, так і для самого викладача, котрий проводить відкриту лекцію.  Для нього це чудова нагода перевірити наскільки ще сухий порох в порохівницях.
«Політичний режим, - мовив Олександр Сорба, - є однією з найбільш значимих у політології тем. Хоч вона й не є найбільш методологічно насиченою, ми мусимо мати чіткі уявлення про той тип політичного режиму, за якого живемо, оскільки наслідком цього буде статус нашої свободи».

Вже перша фраза змусила Діму Пальчикова, студента-журналіста, нашорошити вуха.   «Мабуть буде плавно і послідовно викладати», - подумав Діма і  радісно примружив очі.
Голос лектора звучав негучно, глибоко і проникливо. «Базова динамічна характеристика політичного режиму – спосіб реалізації політичної влади. Похідними характеристиками є мистецтво ухвалення рішень, циркуляція еліт. Поняття «політичний режим» включає багато змістових аспектів, найперше торкається питання про форму і значення держави в суспільстві – якою є її глобальна функція, чи передається влада у спадок, зумовлюється клієнтелістськими зв’язками, чи встановлюється внаслідок вільного волевиявлення широких верств. Воно захоплює аспекти структури політичних інститутів, обсягу повноважень посадових осіб, включає логіку  розподілу управлінських функцій, передбачає встановлення правового статусу особи, рівня гарантованості соціальних потреб індивіда».
Дівчата за першою партою, звернули увагу на простий, але елегантний синій піджак
О. Сорби. Строгий широкий шкіряний ремінь з подвійним рядом дзюрочок для затяжки виявляв серйозність постави молодого лектора. «Так-так, на вигляд такий милий, а за характером, мабуть, - ще той міцний горішок», - читалося у погляді однієї з них.
«Часто режими відкривають свою сутність за аналізом економічних відносин: хто контролює механізм перерозподілу благ, за яким принципом відбувається суспільне збагачення. До економічного чинника додаються рівень політичної стабільності суспільства, історичні, культурні, побутові звичаї. Наприклад, для суспільствотворення африканських країн є вкрай актуальною племінна структура».
У цей момент до авдиторії, застукотівши, увійшов хлопчина. Ледь переступив поріг, застиг і почав зніяковіло-комічно обводити всіх поглядом.
-          Прошу, заходьте, - запросив його Олександр Михайлович. -  Ми якраз переходимо до змістової частини.
-          Ні-ні, я не з цієї групи, - зорієнтувався врешті раптовий візитер. – Я-я мабуть піду, - і шмигнув за двері так, що в старости, котрий сидів відразу біля дверей окуляри зсунулись на кінчик носа.
-          Гм, - подивувався лектор цьому поспішному відступу. – Я запропонував приєднатися без огляду на якісь формальні речі (як-то приналежність до групи).
«Основною підставою для типології режимів, - продовжив він, - є відповідність фундаментальним принципам ліберальної демократії. Відповідно, режими можна означити як демократичні і недемократичні. Останні поділяються на тоталітарні та авторитарні. Класичними прикладами тоталітарних режимів є фашистська Італія, нацистська Німеччина, сталінський СРСР. Нині у світі наявна єдина форма тоталітарної організації суспільства – КНДР».
Після прочитання публіцистичної літератури досить часто складається надто загальне уявлення про авторитарні режими як щось погане і про тоталітарні – як геть погане. Проте це уявлення не відображає всієї повноти тонкощів і відтинків, властивих науковому розумінню.



«Між авторитарним і тоталітарним режимами існує низка сутнісних відмінностей. Вперше термін «тоталітаризм» вжив 1923 року Джованні Амендола (на позначення держави нового типу, спрямованої на абсолютне підкорення собі волі індивіда, всеохопний контроль суспільного життя – С.М.). Ґрунтовне трактування тоталітарній концепції дав Беніто Муссоліні у праці «Що таке фашизм». Найбільш повну ж наукову характеристику тоталітаризму запропонував американський політолог Збігнев Бжезінський. Ось які головні ознаки тоталітарної системи він виокремив:
-          Наявність офіційної ідеології, що регламентує всі сфери життя суспільства, включно з приватним, особистим простором («сегодня слушает он джаз, а завтра родину продаст»); хто не визнає її, сам визнається психічно неповносправним або ворогом.
-          Система подається як беззаперечно досконала, попередні форми організації суспільного життя трактуються як «темне минуле»; відтепер все починається з чистого аркуша.
-          Присутня лише одна правляча партія, всі інші оголошуються поза законом; єдина партія повинна включати не менше 10% громадян у лавах своїх постійних членів.
Очолює партію харизматичний лідер; якщо його немає, в пам’яті воскрешають древніх («Ленин живее всех живых»).


-          Злиття партійного і державного апарату; ви не можете обійняти посади, якщо не є членом партії, виключення з партії тягне за собою автоматичне позбавлення становища.
-          Командно-адміністративна модель управління економікою.
-          Всюдисущість таємної поліції, що здійснює терор проти явних і уявних ворогів.
 «Тоталітарний режим опирається на атмосферу страху. Ключову роль у цьому відіграє  карно-репресивний апарат. Залучаються засоби популістської риторики: «Це не ми винні у прорахунках, невдачах, це все наслідок саботажної діяльності шкідників-підривників». Обґрунтування розповсюдженості проявів насилля таке: «Якщо відповідатимуть лише винні, безвинні знахабніють; я буду постійно себе контролювати, проявлятиму лояльність до керівництва, коли знатиму, що за мною пильно слідкують, тримають на прицільній дистанції, тоді я сидітиму тихше води, нижче трави». Відтепер це моя єдина умова виживання, єдино можливий засіб безпеки. Страх підміняє собою механізм легітимації влади».
Олександр Михайлович супроводжував свої тези ілюстративними описами та наглядними прикладами, що дуже допомагало уявити повномасштабну картину того феномену, який становив собою конкретний режим.
«Держава здійснює монопольний контроль над ЗМІ, військовою сферою. Ідеологічний контроль забезпечують засоби пропаганди. Шалені видатки йдуть на утримання армії, модернізацію збройних сил. Фінансування військової галузі понад усе. Значною мірою це йде на шкоду іншим напрямкам промисловості. Відбувається залучення все більших і більших ресурсів, всупереч розвитку технології.


Індустріалізація в Радянському Союзі значною мірою була проведена руками ув’язнених табірників. В’язні – фактично безкоштовна робоча одиниця, необмежена в кількості.
Серед причин утвердження тоталітаризму можна виокремити наступні:
-          реакція на кризові явища індустріалізації;
-          формування нової соціальної та  національної ідентичності;
-          запровадження конвеєрного виробництва.
Однією з методологічних засад, що слугувала підґрунтям тоталітарній концепції, була ідея загальної волі Жана-Жака Руссо, згідно з якою індивідуальні спонуки нівелюються на користь загального суспільного організму. Щодо соціогуманітарної площини, то вражаючі темпи технологічного буму призвели до незворотних змін у традиційній суспільній структурі. Голос крові було втрачено, зв'язок з поколіннями перервано. Один з найстрашніших винаходів свого часу – конвеєр – скоротив попит на кваліфікованих робітників, де актуалізував цінність фахових вмілостей. Не мало значення, хто натискав на важіль. Традиція передачі ремесел почала занепадати.
Людина перетворилася на глину, з якої можна було ліпити все що завгодно. Хто є людина? Оратори-демагоги відкрили безмежний простір для маніпулювання інтерпретаціями».



Лектор наголосив, що найжорстокіші прояви тоталітаризму не обмежилися класичними формами, уособленими дуче (Б. Муссоліні), фюрером (А. Гітлер), вождем (Й. Сталін). У другій половині ХХ ст. суспільства Південно-Східної Азії постраждали від, можливо, найбільш людиноненависницького режиму в історії людства – диктатури «червоних кхмерів» у Камбоджі, очолюваної Полом Потом. За фактами вияву насилля режим «червоних кхмерів» перевершив злочини гітлерівського і сталінського режимів. Велике і  гірке здивування викликає те, що багато причетних до страшних репресій того періоду досі обіймають керівні посади у державах регіону, з ними як ні в чому не бувало співпрацюють американці, європейці та й інші захисники та промоутери демократії.
-          А які тортури застосовував режим Пола Пота в Камбоджі? - поцікавився худощавий студент з останнього ряду, чи то від страху, чи то з зацікавлення потираючи руки.
-          Ну, наприклад, ув’язнених намащували вапном і залишали протягом годин на пекельному сонці. А найбільш допитливих змушували перепливати водойми, запруджені крокодилами.
Дівчата таки мали симпатію до Олександра Михайловича. Студентка, що сиділа на другій парті, зліва від вікна, акуратно виводила каліграфічними літерами:… «Сорбік»… Втім це не зважало їй вловлювати кожне слово лекції. Час від часу вона зводила на лектора захоплені очі.
«В умовах авторитарного режиму державний контроль не сягає всеохоплюючих соцієтальних масштабів. Авторитарна влада монополізує лише політичну сферу, інші напрями суспільного життя вона не зачіпає.
Якщо за тоталітарного режиму приватна сфера виробництва здебільшого ліквідована, у авторитарних режимах паралельно з певним рівнем державного протекціонізму зберігається приватний сектор. Втім, домінують великі приватні промислові об’єкти, оскільки дрібний і середній бізнес – основа майже виключно лише демократії.
Роль парламенту і партії є другорядною. Допускається існування опозиційних сил, які de facto не впливають на status quo.
Різновиди авторитарних режимів:
-          військовий (преторіанський): за фасадом демократії ховається диктатура головнокомандувача;
-          конкурентна олігархія: серед керівних груп, що змагаються між собою за владу, відсутній консенсус щодо правил демократичної гри;
-          популістський (мобілізаційний): на авансцену висувається демагог, котрий говорить приємні речі.
Будь-який авторитарний режим утримується переважно завдяки наявності великих сировинних родовищ або підтримці впливових міжнародних гравців. Може бути доволі стабільним, оскільки ресурсами компенсує економічну неефективність.
«Що ж до демократії, її принципів, сутнісних ознак, цінностей, - мовить Олександр Михайлович, - то ця тема потребує окремого розгляду. Залишимо її на наступний раз, підкріпивши попереднім самостійним опрацюванням».
Так лекція добігла кінця. Студенти-філософи (третього курсу), колеги з кафедри піднімалися з місць і розходилися поволі, немов осмислюючи те багатство інформації, яку почули.
«Нашим викладачам вартувало би брати з нього приклад», - заявив Діма Пальчиков своєму товаришу, залишаючи авдиторію, де щойно Олександр Сорба блискуче провів відкриту лекцію, присвячену сутності і типології політичних режимів.


Лекцію прочитав Олександр Сорба

Немає коментарів:

Дописати коментар