понеділок, 8 грудня 2014 р.

Пігулка для суспільства. Або як побудувати Утопію.


              
                       
 Бути винахідником страшної  водневої бомби в науці  – це поважно. Але бути винахідником водневої бомби для тоталітаризму – це страх для самого тоталітаризму. Будь-які прояви еволюції людської свідомості, яка була не на користь совковому режиму, принципово відкидалась у забуття. Андрій Сахаров був активним борцем за людські права,які є найвищою цінністю  суспільства, він стояв пліч-о-пліч з правдою та гуманізмом. І хотів, щоб всі країни соціалістичного табору приєднались до цих ідей.  На жаль, не багато людей відгукнулись на його заклик, адже демократія була каталізатором розпаду СРСР. Він вважав,що гуманізація, демократизація радянського суспільства допоможуть перейти на новий щабель розвитку суспільства.


І Сахаров був утопістом-романтиком , адже в той період важко було досягнути цілей, які він ставив перед собою, бо  суспільство було просякнуте радянською ідеологією, деградувало в розвитку, а отже прогресивний Захід став потенційним алергеном для постійно застійного  радянського світосприйняття. Винахідник вірив, що при виході незалежних республік з СРСР, вони не будуть втягнуті у внутрішні конфлікти. Проте на практиці справа пішла по-іншому.  Він розумів, що його запити будуть відхилені,через те,що зміни для влади були не потрібні. У «Пам’ятній записці» він висуває основні проблеми і пропозиції їх вирішення. Деморалізація суспільної свідомості, інформаційна ізольованість від світу, проблема освіти і медицини, культурна і економічна прірва як в загальнонаціональному контексті,так і діалозі з іншими країнами. Він пропонує позбутися мілітарної економіки,а впроваджувати ринкову. А головне ліквідувати бюрократію, яка гальмує загальний прогрес .
І , насправді, пишучи свою працю в період гонки озброєнь, він десь підсвідомо передбачив світову кризу, до  якої призведе «криза міжнародної безпеки, ідеології і розчарованість в ідеалах нещодавнього минулого,націоналізм,небезпека дегуманізації» .
Зважаючи на події сьогодення, його записки мають стати основним рецептом лікування. Він полягає в тому, що між соціалістичними і капіталістичними країнами має бути співпраця і довіра на благо прав людини і укріплення духовного начала  в  самій людині. Сахаров радить будувати економіку змішаного типу бо вона максимально гнучка, дає свободу і допомагає досягти соціальних висот, всесвітньо регульована. А така організація як ООН і їй подібні мають зачати нову еру влади у світі, для якої основною цінністю буде людина. 
Для України ці записки є доволі актуальними, адже ми переживаємо переродження від совка до нової незалежної держави. Ці поради є досить помічними для нас, тільки шкода, що такі настанови часто залишаються без належної уваги.
Тим не менш, не варто забувати про його передбачення і прогнози щодо загальносвітових проблем і викликів. Андрій Сахаров мав широкий кругозір, який давав йому змогу ширше і з різних кутів вивчати світові тенденції. У своїй праці "Світ через півстоліття" Андрій Сахаров наголошує на проблемі перенаселення на планеті, і саме цей фактор є першоджерелом похідних патологій суспільства.
Одним із його припущень є поділ світу на території двох типів : робітничу і заповідну". Заповідна зона" призначена за його словами для " підтримки балансу на Землі, для відпочинку людей і активного відновлення рівноваги в собі",а у "робітничій", яка є меншою за площею, але густіше населеною, люди проводять більшість свого часу, там ведуть сільське господарство, природа повністю перетворена для практичних потреб, вся промисловість з гігантськими автоматичними і напівавтоматичними заводами сконцентрована там, люди живуть у "надмістах" з хмародерами тощо. Такі тенденції ми спостерігаємо і переживаємо зараз, адже світ яскраво поділений на мегаполіси і дику природу. Щось середнє скоро відходить в минуле, адже країни третього світу теж розвиваються шаленими темпами. Значна територія підпадає під пасовища і теплиці, а заводи скоро не потребуватимуть кількох сотень робітників, адже одна людина зможе керувати автоматизованими роботами-працівниками. 
Також він зачіпає проблему мистецтва. Адже після війни людство деморалізувалось, і будь-які естетичні смаки та ідеали маргіналізувались. У своєму творі "Усмішка" Рей Бредбері показує ненависть людей до мистецтва з минулого і рівня розуміння краси та естетики. Він акцентує увагу на тому, що традиційне мистецтво втратить свою ціну для майбутніх "мистецтвознавців", і майбутнє "гарне" відрізнятиметься від минулого. "Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні.." - власне, автор має на увазі, що старе мистецтво занедбають і знищать. А знищували в оповіданні "Усмішку" Мони Лізи.
Андрій Сахаров теж не відкидає переформатування мистецтва в електронне. Науковець деталізує здебільшого переформатування книги, але це стосується практично всіх видів візуального мистецтва. Але як він, так і Рей Бредбері сходяться на думці ,що все одно люди тягнутимуться до справжнього. "Спілкування з мистецтвом і книгою назавжди залишиться святом", - пише Сахаров. Так само і Бредбері пише, що головний герой оповідання "Усмішка" вхопив собі шматок полотна і залишив його собі." А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: «Усмішка, чарівна усмішка...»"
Людина завжи потребуватиме духовного збагачення, адже на те вона й людина. А живе мистецтво і книга роблять людину людиною. Навіть зараз, після сірої і напруженої буденності ми повертаємося до мистецтва, щоб відновити свої духовні і моральні сили. Звичайно, що новітні девайси полегшують життя і витрату часу, але хіба на душу можна заощаджувати час?
Як вже зазначалось вище, фактор шаленого демографічного вибуху є джерелом багатьох психо-фізичних проблем. Міське населення стикається з багатьма проблемами: наслідки шаленої урбанізації, слабка соціальна і психологічна стійкість, шалений темп життя, гонка моди і надтехнологій, ріст психічних і нервових захворювань, розбиті сім'ї , відірваність від традиційного нормального життя тощо. Це все породжує такі гидкі побічні ефекти як ріст злочинності, наркоманії, алкоголізму, тероризму тощо. 
Країни третього світу теж розвиваються шаленими темпами і, хоч зелена революція багато допомогла вижити цим країнам, більшість населення голодує. Але якщо урбанізація спотворює особистість більше, ніж недоїдання, то чи варто піддаватися на таку авантюру? Але більшість населення шукає своє щастя саме у великих урбанізованих районах, забуваючи про село і природу. Проте, мені здається, що урбанізацію зупинити неможливо, але можливо пригальмувати, популяризувавши більше село. В Україні ця тема є не надто популярною в ЗМІ, але, як показує досвід Європи, Америки та інших розвинутих країн, населення потихенько з міст переселяється до сіл чи приміських зон, які є спокійними і комфортними районами. В місті вони тільки працюють і розважаються, а відпочивають і відновлюються на лоні природи. Та українець ще принаймні декілька десятків років буде спраглим міської поживи, адже село чи приміська зона ще не має сприятливих умов проживання. Так і відмирають цілі села. Проте якби ЗМІ бодай 1% свого простору присвятили темі урбанізації, то, можливо, стан села покращувався б, господарство би відновлювалось і люди би не тікали до міст у пошуках примарної долі. Адже за кордоном фермерство дає змогу прожити повноцінне життя, тоді як в нас воно тільки - тільки буде по-справжньому відновлюватись.

Тож Україні потрібно інівестувати не тільки в інформаційний і технічний розвиток, а й в розвиток села. Адже завжди має бути баланс між двома точками. А ми маємо пам'ятати, що як би суспільство не еволюціонувало, ми маємо берегти те, що успадкували.



Діана Горбань