середа, 16 січня 2013 р.

ПРО «РОГИ ТА КОПИТА» СОЦІОЛОГІЇ

Про що говорилось у Харкові ?
Ірина Берешкіна та Володимир Паніотто розвінчують міфи та не тільки



Ірина БЕКЕШКІНА: «Якщо соціолога не назвали повією, то передвиборчий процес ще не розпочався»

У Харкові стартував Аналітичний Клуб «Соціоreality», наступний після львівського Дискусійного клубу у спробах сформувати інтелектуальне середовище молоді. У пошуках   інноваційної форми підготовки молодих вчених організатори проводитимуть зустрічі із представниками академічної спільноти, експертами, політиками, представниками бізнесу, преси та третього сектору. На перше засідання студенти та молоді науковці із Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна запросили експерта у галузі практичної соціології, директора фонду «Демократичні ініціативи Ірина Бекешкіну, а також Володимира Паніотто, експерта у галузі методології соціологічних досліджень, генерального директора Київського міжнародного інституту соціології. Чи існує соціологія «напрокат», які особливості функціонування ринку соціологічних послуг в сфері передвиборчого процесу? Ця проблематика насичена міфами та стереотипами, однак як медіа презентували соціологічні дослідження під час передвиборчих перегонів 2012 року? Про «роги та копита», перспективу електоральної соціології, а також місію, візію та відповідальність соціологів і журналістів - у розмові учасників Аналітичного клубу.


МАСОВІЗАЦІЯ ТА НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ

Знані соціологи та молоді науковці визначили дві основні проблеми на ринку соціологічних та медійних послуг в Україні: тенденція масовізації проведення соціологічних досліджень, а також некомпетентність представників засобів масової інформації. Ще один аспект - культура презентації соціологічних даних ЗМІ та для широкого суспільного кола. Аналіз учасників Аналітичного клубу засвідчив, що з боку журналістів, професіоналів ЗМІ практично відсутні такі явища як прогноз та результат соціологічних досліджень. В своїх публікаціях вони не вважають за потрібне вказувати які фірми проводили соціологічне дослідження, об’єм генеральної сукупності, помилки вибірки і т.д. «Ми можемо зробити висновок, що культура публікацій соціологічних досліджень відсутня, - розповідає одна з організаторів, координатор всеукраїнського проекту Campus 3.0 Олександра ДЕЙНЕКО. В рамках ситуації, що склалася, відсутня повага до соціологів-професіоналів, до соціологічних фірм із світовим ім’ям. Ключовим є питання - чи буде така ситуація своєрідним стимулом для посилення внутрішнього контролю за проведення соціологічних досліджень  в рамках самого соціологічного середовища?». Конструктивну відповідь наці запитання намагалися знайти Ірина Бекешкіна та Володимир Паніотто:



Ірина БЕКЕШКІНА: Є ринок інформаційних послуг, який диктує свої правила. Що робить політик, якщо його не влаштовують результати соціологічних досліджень? Він закриває дослідження. Раніше політики просто вигадували назву соціологічної фірми, наприклад, «Київський міжнародний центр соціологічних досліджень», «Фонд 2000», чи «Академію соціологічних дослідження», випускали такий «фейк», оприлюднювали і продавали ці фальшиві результати. Цього року знайшли новий шлях -  влаштовують піар-кампанії. Але до соціології це не має жодного стосунку. Немає війни соціологів та рейтингів, є соціологи та брехуни.
Якщо говорити про політику ЗМІ, журналісти некомпетентні і тут є рація. Під час передвиборчої кампанії я проводила лекції-навчання «Як розуміти та інтерпретувати соціологію?»  в семи містах України. І починала з того, що «соціологія – це не наука про рейтинги», дивлюсь – записують, тобто для журналістів це новина… Але цього  можна навчити, пояснити. Інша річ, коли журналісти прекрасно знають, що таких фірм не існує, попри те друкують інформацію. Що робити? Аби переконатись, що певна фірма існує, варто всього лищ зайти до пошукової системи та подивитись чим займалась ця соціологічна фірма і чи займалась взагалі.
Це проблема медіа. Прикро, що фальшиву інформацію розповсюджують: в «Комсомольській правді» наприклад, «Аргументах та фактах», «Газеті по-українськи», на всіх телеканалах, «Інтері», «ІСTV», «Перший національний» сходив з розуму з цього приводу. Соціологам потрібно піднімати шум і пояснювати, що це не соціологія.



Володимир ПАНІОТТО: Декілька років назад соціологи зробили акредитацію при «Соціологічній асоціації України» і мали надію, що ЗМІ будуть туди дзвонити й запитувати: «Чи є така соціологічна фірма, чи вона акредитована?». Але за цей час не подзвонив ніхто. Спроби регулювати соціологічні дослідження можуть бути надзвичайно небезпечними. Декілька років тому працював проект від «Батьківщини», який пропонував зробити ліцензування соціологічних кампаній (чомусь при Мінюсті). Ці спроби були використані як тиск на соціологів. І «Соціологічна асоціація України», і «Українська асоціація маркетингу» виступали різко проти такого регулювання, тому що після нього виявиться, що «роги та копита» пройдуть ліцензування, а професійні кампанії – ні. Ми можемо відповідати за членів «Соціологічної Асоціації України» та професійні соціологічні кампанії. Що можна зробити з непрофесіоналами? Публікувати статті, викривати їх. В цьому сенсі ми їх чомусь вчимо… Все більш вишукано фальсифікувати дані.

ФОРМУВАННЯ ДОВІРИ ДО СОЦІОЛОГІЇ ТА МЕДІАДИСКУРСУ

І.Б.: «Зазвичай журналісти знають «хто є хто». Ми провели опитування журналістів (здебільшого нестоличних), задавши запитання «Яким соціологічним центрам ви довіряєте найбільше?». Серед відповідей були «Центр Разумкова» та «Демократичні ініціативи», «Рейтинг». Тобто розуміння існує. Але люди думають, що соціологія діє за принципом «чому б не «підкрутити» рейтинг»? Для мене офіційний початок виборчої кампанії настає тоді, коли соціологів починають називають повіями. Якщо не почали, то виборча кампанія ще не почалась. А що робити політику, якщо йому не подобається рейтинг? Він через журналістів починає заявляти, що цей рейтинг продажний. На жаль, політика політиків спрямована на руйнування довіри до соціологів. А потім самі про це жаліють. Під час цієї виборчої кампанії багато політиків відзначились у цьому.


В.П: Політики вважають, що соціологічні дослідження  - це щось неймовірно жахливе. Адже заборона на оприлюднення даних соціологічних досліджень спершу існувала за два тижні, тепер за 10 днів. Це дуже нетипово для інших країн. Скажімо, у Великобританії результати можна публікувати навіть в день опитування. В нас чомусь вважають, що це має домінуючий вплив. Натомість наші опитування засвідчили, що виборці майже не звертають уваги на соціологічні дослідження. Політики вважають - чим вищий рейтинг, тим краще, а коли рейтинг стабільний чи падає, то це дуже демотивує людей і вони не приходять на вибори. Скажімо, чому за «Свободу» багато хто голосував? Тому що вважали, що «Свобода» на межі. Коли низький рейтинг – не хочуть втрачати свої голоси. Якщо рейтинг поганий, значить потрібно його скомпрометувати. Будь-який політик рано чи пізно висловлюється з приводу соціології. В нас були деякі замовники, які висловлювали своє незадоволення в медіа і стверджували, що цей рейтинг «коштує стільки, скільки за нього заплатили». Але рівень довіри до політиків дуже низький. Наприклад, довіра до Верховної ради становить мінус 70%. Нижче, ніж до будь-яких соціальних інститутів. Соціологія ще тримається, хоча протягом кожних передвиборчих перегонів соціологів «топлять» та намагаються «підмочити» їхню репутацію. Десь 52 % довіряли, 25 %  - не довіряли. Це баланс довіри: спершу церкві, потім соціологам і ЗМІ.

ЕКЗИТ-ПОЛ: КОНТРОЛЬ ЧИ ЛЕГІТИМІЗАЦІЯ ВИБОРІВ?

Оксана ШУБІНА, студентка соціологічного факультету Харківсього національного університету ум. В.Н. Каразіна:

- Наскільки ефективним в Україні можна вважати проведення екзит-полів?

І.Б.: Екзит-пол в Україні – це набагато більше, аніж просто екзит-пол. В нас його вважають методом контролю за правильністю підрахунку голосів, що має функцію профілактики, а може навіть миротворчу, тому що для кожного знаходяться політики, які говорять, що вибори були сфальсифіковані і ми отримали не той результат, який є насправді. Якби екзит-поли були проведені на проблемних мажоритарних округах, то було б менше питань та проблем. Структура екзит-полів і дані ЦВК відрізнялися у розмірі тих «грішків», які соціологи беруть на себе.

В. П.: Коли ж дані екзит-полів та ЦВК розходяться, тоді результати виборів відміняються. Як у 2004 році. Якщо ж вони співпадають, то це засіб легітимізації виборів. Існує 1, 9% похибки. Це означає, що фальсифікацій або не було, або були у рамках 2%.  Екзит-пол з точки зору американських соціологів не може бути засобом контролю за результатами виборів. Вони вважають, що це «завелика відповідальність брати на себе відповідальність». З іншого боку, екзит-пол дійсно не може бути доказом того, що є порушення.

Павло ОСТРОВСЬКИЙ, студент V курсу факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, учасник «Дискусійного клубу»:

- Ви казали про високий рівень довіри до засобів масової інформації, я також бачив ці дані. Мені цікаво чому такі журналісти, які балотувалися по мажоритарних округах,  як Тетяна Чорновол, Дмитро Добродомов, Костянтин Усов, Ольга Герасимюк, чому вони програли вибори? Вони ж відомі у своїх округах і в Україні. При високому рівні довіри до преси вони б мали виграти?

І.Б.: Згідно з нашими дослідженнями мотивація голосування на мажоритарних округах відрізнялася від партійного курсування, за винятком таких міст як Київ (великих, де ідеологія справді важила). На запитання «Як Ви вважаєте, чим має займатися обраний від вашого округу депутат?» більшість з великим відривом відповіла: «Повинен вирішувати проблеми нашого округу», на другому місці – «Проблеми людей, які тут живуть», на третьому – «Займатися законодавчою діяльністю» (20 % населення). Ну як може Герасимюк вирішувати проблеми даного округу? Так і інші журналісти.

ПРО МІСІЮ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СОЦІОЛОГІВ

Ольга ГУЖВА, старший викладач кафедри соціології та соціальної роботи соціологічного факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна:

- Я б хотіла підняти тему відповідальності чи вини соціологів, яка дуже актуалізувалася у зв’язку з медійним дискурсом, необхідністю регулювання професійної діяльності (але лише соціологів та журналістів, наприклад) акредитацією, ліцензуванням і т.д. Медіа нав’язують соціологам позицію виправдання. А як насправді повинно бути?  На початку 2000-х соціолог М. Аліке ввела термін "винний контроль",  який застосовують до професійних колективів та груп (culpable control model) (тобто контроль здійснюється через повідомлення «апріорі винен»). Ідея не нова, взята у Б. Уайнера, суть полягає у тому, що відповідальність залежить від фактору контрольованості дій. Якщо зовнішнього контролю не існує, наприклад профорганізацій, тоді залишається лише моральний контроль. Що робити науковому середовищу з цим гіпертрофованим образом соціолога, який склався у звязку із медійним дискурсом? Чи потрібні фактори контролю? Якщо так, то які?

В. П.: Спроба ввести ліцензування – це пафосно для соціологів. Хоча з іншого боку, контроль з боку професійного обєднання є достатньо ефективним. Зокрема, 10 чи 11 організацій в Україні є членами ESOMAR (European Society of Marketing Research Professionals) - це найбільш потужне світове об’єднання дослідження суспільної думки та маркетингу. Після того, як ми стали членами ESOMAR, ми суттєво збільшили наш розмах, в нас у 4 рази збільшили число заявок на замовлення. Тепер, якщо ми щось робимо неправильно і хтось звернеться зі скаргою, то нас викинуть звідси і це буде дуже сильний фінансовий удар. Це дуже потужний регулятор.

Олександр ХИЖНЯК, старший викладач кафедри прикладної соціології соціологічного  факультету ХНУ:

Місія, відповідальність, професійність. По суті, ця тріада може підвищити довіру до соціологів  і тим самим забезпечити публічність соціології та суспільний запит на неї. Чи можна сьогодні говорити про суспільну місію соціологів, якщо так, то в чому вона полягає? За що взагалі несуть відповідальність соціологи? Яку роль відіграє відповідальність та професійність соціології у діалозі з громадянським суспільством та органами влади?


І.Б.: Соціологи повинні просто професійно працювати. Це та наука, яка дає об’єктивне знання про суспільство, і будь-які соціальні перетворення можуть бути успішні лише тоді, якщо вони опираються на ті результати, які виробляє соціологія. По відношенню до соціології, я б розділила суспільство на три типи. Перше - суспільство консолідованої демократії, де будь-яке перетворення чи інформування починається з того, що вивчається предмет, потім розробляють шляхи як вона може найбільш раціонально реалізуватись, яку інформаційну компанію потрібно вести, а соціологія в ньому – це частина перетворення суспільства.  Друге -  суспільство тоталітарне та недемократичне, де соціологія існувати не може, або ж її всіляко обмежують. Візьмімо Радянський союз, де соціологія була, але тематично – лиш вивченням професійних орієнтацій, або соціологією трудового колективу. А в таких перехідних суспільства як наше, існування соціології є набагато складнішим. Скажімо, під час виборів соціологія стає дуже «потрібною», а чим же займаються соціологи у міжвиборчий період? Складається таке враження, що продатися під час виборів – це святе.

Багато соціологічних досліджень оплачують міжнародні фонди, але на це не звертають великої уваги. В наших суспільствах місія соціології полягає в тому, аби отримувати об’єктивне знання про соціум і проштовхувати його в суспільство. А це включає в себе особливі стосунки із засобами масової інформації. В професію соціолога не входить «бути цікавими для ЗМІ», чи скажімо трансформувати свою мову так, аби вона була зрозумілою для народу. Але якщо ми хочемо поширювати своє знання у суспільство, то повинні це робити. Народ – як замовник, з ним треба говорити зрозумілою мовою. Тут маємо і просвітницьку функцію. Нормальна людина має знати про суспільство, в якому вона живе. Хто може дати людині таке знання? Соціологи.

Олеся ЯРЕМЧУК, Львів-Харків



Немає коментарів:

Дописати коментар