Технократи. Мереживо

 Парадокс життя в світі, охопленому цифровими технологіями, полягав у тому, що, Дивокрай для кожного із нас міг створити персональний ґаджет. Можна припустити, а технічно це було цілком реально, що смартфон збирав не лише інформацію щодо пошукових запитів, які ми вводили у браузері, але й прослуховував наші розмови з товаришами чи випадкові розмови, свідками яких ми стали. Сприйняте смартфоном, хоча не завжди сприйняте нами, також впливало на формування повідомленнями сфери, в межах якої доводилось згодом “плавати”.

 Сидячи за чашкою лате в кав'ярні, і думаючи про щось далеке, ми могли прослухати, що бариста з клієнтом обговорюють літературні вподобання, наприклад, Еміля Золі. Смартфон, однак, цього не прослухав і на якийсь час став підкидати відповідний літературний контент. Таким чином, самі того не підозрюючи, ми формували власну інформаційну капсулу не лише віртуальними відвідинами, але й реальними. Після відвідин театру стилістика підкидуваних постів була однією, зовсім іншою - по завершенню тюремних посиденьок із не найщасливішими із друзів. Це якщо не вдаватись у темну сторону наявності вух у твого смартфона.

 Загострення цифрової психології - це коли при аналізі акаунта починаєш розрізняти:
 * роботу бота
* пости реальної людини, однак під впливом проведеної щодо неї психологічної онлайн-операції
* чисті пости реальної людини, без втручань технічного чи психологічного характеру.

 В той буремний час перш ніж ставити питання "А чи не подуріли твої друзі?", варто було ставити питання : "А чи не розперезався троль, для якого час від часу зламують їх акаунти".

 Деякі із нас, не позбавлені почуття гумору, будували можливі діалоги із медицини майбутнього:

 - Сестро, мені потрібна історія хвороби пацієнта.
- Завантажувати тільки Facebook- й Instagram- профіль чи і Twitter-проявлювану симптоматику хочете оглянути?

Залежно від того, якими були посили у відпрацьовуваному інформпросторі, можна було здогадуватись про замовника інформкампанії. Першим мало виникати цілком логічне питання: “Кому вигідно сіяти ворожнечу і чому саме зараз?” Час від часу почерк ольгінських тролів був надто очевидним. Час від часу, якщо призупинитись і поміркувати, у почерку можна було бачити мотиви, наприклад, британських спецслужб.

 Частину пропрацьовуваного кіберпростору можна було вважати й справді процесом збалансування. Щось на кшталт витягування кожного із його інформкапсули, шляхом підкидання в поле зору геть неспівставних з його переконаннями понять. Але існувала і ціла когорта надміру збалансованих повідомлень, які, якщо не мати за спиною нехитких принципів, могли призвести до розщеплення мозку.

 Почерком агресивно ліберальних ботів було те, що постами, які підкидували у стрічці, вони часто заганяли у патову ситуацію. Ти можеш перепостити пост хвали А, однак в шапці тексту чи наприкінці - буде завуальований відсил до Б. А оскільки Б ти не особливо захоплюєшся, то бажання що-небудь перепощувати зникає. Таким чином людина застрягає у онлайн-бездіяльності. 

Окрім редагування минулого, вони займались крутінням вікон Овертона. Їхньою розвагою було вганяти у патову ситуацію. Крім того, вони творили ілюзію, ніби вибору нема. Насправді вибір був завжди. "Зло породжує зло" - чим раніше людство доходило до такого простого, здавалося б, банального принципу, тим меншою кров'ю вдавалось залагодити це все. Потрапляючи у пастку слів, ми нерідко застигали у тимчасовому заціпенінні. Частина лексикону стала носити подвійний, інколи навіть потрійний характер, яким користувались умільці задля завуальованості своїх посилів. Неоднозначність призводила до того, що в одній фразочці могли приховуватись водночас взаємовиключні мотиви. Тотальна параноя прививала іронічне, на межі з цинізмом вміння курсувати поміж слів і їх значенням. Слів, і їх багатозначністю.

 Ознакою найбільшого відчаю в ті часи можна було вважати супроводжуваний молитвою запит у кіберпросторі #anonymoushelp.

 Одним із способів демонстрації їх всюдисущості і контролю були сповіщення на ґаджетах, які супроводжували найбанальніші дії – як то похід у кіно чи поїдання чогось смачненького. Вони обов'язково задля доведення свого контролю побажають тобі смачного, але не безпосередньо - опосередковано. Наприклад, сидиш, наминаєш чіпси і тут -цвірінь. Саме зараз твій ґаджет вирішив із тисяч можливих сповіщень, підкинути ютуб-ролик про нещасних, запакованих у коробку піддослідних мишей, модифікацією поведінки яких займаються шляхом згодовування їм різного спектру продуктів.

 Для того, щоб охолодити надто запальних представників post-generation, вони розставляли пастки, які вганяли надто заядлого постця і перепощувальника у патову ситуацію. Контент, який гравець міг запостити і який міг призвести до негативних наслідків, містив елементи інформації, яка стримувала від перепосту. Зважаючи на те, що в інформаційних капсулах вони тримали представників найрізноманітніших верств населення - від науковців до політиків чи екстремістів, від м'ясників до медиків чи режисерів, ефект від їхнього впливу і потенціалу до моделювання поведінки був глобальним.

 У відділі, який ретрогради називали відділом зі зв'язків з громадськістю, займались відслідковуванням запитів та їх тематикою. Здавалось, що у моменти, коли владу в свої руки перебирали білі хакери, суїцидально-депресивні запити супроводжували вкидами гумористичного характеру. У моменти, коли владу у свої руки перебирали умовно кажучи чорні, людина із суїцидальними нахилами опинялась в ізольовано сповненому негативном інтернет-просторі. Але, як відомо, світ не ділиться на чорне і біле. Біле - не завжди біле й пухнасте добро. Чорне - не завжди злий клубок люті. 

Інформаційна ізоляція - це ситуація, коли масив даних, які отримуєш через інтернет, обмежується лише тими, які заздалегідь узгодили з тими, хто вважав себе форматором порядку денного. Насправді у світі все було настільки взаємопов'язаним, що в штучно створеній інформаційній оболонці перебували й ті, хто вважав, що формує її для інших.

 Марфа Макхлюйєн